Техніка “5 елементів”

 Авторка Анна Бородіна, техніка допомагає повернути себе в «тут і тепер», укріпити зв’язок з реальністю під час стресу, виринути з під впливу емоцій та переживань:

Потрібно задати собі 5 послідовних груп питань й дати на них відповідь/

1. Яка «картинка» перед очима? Що я зараз бачу? У цьому випадку потрібно описати реальний візуальний образ. Якщо такого немає, закцентували свою увагу на деталі, щоб відновити  повноту картинки.
2. Які емоції я зараз відчуваю?
3. Які тілесні відчуття? Де вони в тілі? Як вони проявляються?
4. Які думки зараз у мене в голові? Про що я думаю? Може бути, що думки важко побачити, це теж нормально.
5. Що для мене зараз є корисним та важливим? Що корисного та важливого для себе я зараз можу зробити?

Цикл питань можна повторювати декілька разів, до тих пір, поки відчуєте полегшення.

Техніка для заспокоєння: “Я шпигую за усім зеленим”

1. Проскануйте приміщення на наявність зеленого об’єкта.
2. Вимовте його уголос. Якщо не знаєте, як називається об’єкт? Дайте йому ім’я. Роздивіться уважно його властивості.
3. Знайдіть наступний зелений предмет та назвіть його. Перш ніж рухатись далі, порівняйте його з попереднім об’єктом. Цей темніший за іншого? Чим вони відрізняються?
4. Якщо у вас закінчилися об’єкти у приміщені, вийдіть на вулицю. 
5. Продовжуйте називати речі, доки не відчуєте себе спокійніше.

Техніка для заспокоєння “Злити негативні думки у трубопровід”

1. Піднесіть долоні до теплої води, відчуйте її температуру та зосередьтеся на відчуттях у долонях. Які вони?
2. Уявіть, як ваші негативні, сумні чи тривожні думки пливуть у трубопровід разом з водою.
3. Переключіть на холодну воду. Відчуйте, що змінилося? Які відчуття?
4. Поверніться до теплої води. Що змінилося? Які відчуття?
5. Повторюйте допоки не відчуєте спокій.

Техніка для заспокоєння “Дихання 4-7-8”

1. Помістіть язик на піднебіння, прямо за передніми зубами (ви триматимете його тут протягом усієї вправи).
2. Вдихніть через ніс протягом 4 секунд.
3. Затримайте дихання на 7 секунд.
4. Видихайте через рот протягом 8 секунд, дозволяючи видиху видавати природний звук, ніби ви задуваєте свічку.
5. Повторюйте допоки не відчуєте спокій.

З часом, можете збільшувати час затримки та видиху, але з розумом.

                           Техніка “Розширення”

          Ярослав Загреба рекомендує її використовувати, щоб прийняти емоції та почуття, які вас турбують. Часто боротьба заважає природному процесу згасання емоцій. Тому дуже важливо прийняти їх, дозволити їм протікати й згасати, щоб ці емоції та почуття не змушували вас діяти так, як вам не вигідно чи не корисно.

Кроки техніки:

                                         Крок 1. Спостерігаємо.

Проскануйте своє тіло з голови до ніг. Що і де ви відчуваєте? Позначте неприємні відчуття. Наприклад, ком у горлі або відчуття в животі, тяжкість у грудях або сльози, що підступають. Якщо їх кілька, оберіть найнеприємніше. Сконцентруйтеся на ньому. Спостерігайте за ним. Виявіть цікавість, наче вчений до цікавого відкриття. Зауважте, де його початок і де кінець. Якої воно форми? Воно на поверхні вашого тіла чи всередині нього, чи і там, і там? Наскільки глибоко воно проникло? Де відчувається найсильніше? А найслабше? Чи відчуваєте його по-різному в центрі та з краю? Чи відчуваєте пульсацію, вібрацію? Сильне воно чи слабке? Статичне чи рухається? Тепле чи прохолодне?

                                            Крок 2. Дихаємо.

Зробіть кілька глибоких видихів. Зауважте, як з кожним видихом ви повністю звільняєте легені. Слід дихати глибоко та повільно – це знижує напругу у тілі. Дихання не позбавить вас відчуття, але створить центр спокою всередині вас. Можна порівняти це з киданням якоря в розпал емоційної бурі: якір не зупинить шторм, але утримає вас на місці й допоможе перечекати негоду. Коли ви дихаєте повільно і глибоко уявляйте, що ви видихаєте повітря прямо в центр свого відчуття. Уявіть і відчуйте, як подих огортає ваше відчуття. Як ваше дихання ніби створює для нього додатковий «простір для руху».

                                           Крок 3. Дозволяємо.

Дозвольте своєму відчуттю бути там, де воно виникло. Дайте йому спокійно існувати, навіть якщо воно для вас є неприємним. Якщо ж ваш розум починає коментувати те, що відбувається, просто подякуйте і повертайтеся до спостереження. Якщо виникне бажання позбутися його, вступити з ним у боротьбу – то визнайте це бажання, не піддаючись йому. Кивніть: так, я бачу, ти тут. І знову зосередьтеся на відчутті. Не намагайтеся його позбутися, не пробуйте нічого змінювати. Якщо воно зміниться самостійно, чудово. Якщо ні, також добре. Залишайтеся зосередженим на відчутті, доки бажання боротися з ним не вщухне повністю. Це може зайняти від кількох секунд до кількох хвилин. Будьте терплячі й дайте собі стільки часу, скільки потрібно, адже ви вчитеся дуже цінним навичкам. Продовжуйте вправу доти, доки не відчуєте, що боротьба з емоціями закінчена. 

При використанні цієї техніки можливо два результати: або ваші почуття зміняться, або ні. Але це не має жодного значення, тому що її ціль – не змінити почуття, а прийняти їх, перестати боротися.

                              Методика «Фортеця»

             Світлана Соловій пропонує використовувати методику «Фортеця», коли ви наповнені стресом, тривогою, страхом та не маєте можливості змінити ситуацію, щоб відновити спокій (для прикладу, перебуваєте у бомбосховищі). Цю техніку можна виконувати й з дітьми.

Для її виконання необхідно мати де малювати (папір, телефон тощо) та чим малювати (олівці, фарби, крейда тощо). Якщо цього немає, то вистачить вашої уяви.

                                                 Кроки техніки:

1. Займіть якомога зручніше положення. Таке, щоб вас відволікало якомога менше факторів.

2. По можливості закрийте очі або ж виберіть точку, на якій ви б могли зосередить свою увагу та активізувати уяву.

3. Як тільки будете відчувати, що ваша уява готова до роботи, спробуйте переміститися в місце, де знаходиться фортеця, яка оберігає вас від усіх небезпек. Це може бути реальне місце або ж створене вами. Перемістіть себе туди, ніби ви тілом та душею знаходитеся у цьому місці.

4. Відчуйте усіма органами чуття це місце. 

• Що ви бачите? Яка ця фортеця? Опишіть її в деталях. Завдяки чому чи кому вона вас захищає? Де ви знаходитеся у цій фортеці?
• Які там запахи?
• Спробуйте відчути це місце на дотик. Відчуйте підлогу, доторкніться руками до якоїсь поверхні.
• Що ви там чуєте?
• Яка там температура?

5. Проаналізуйте, що з вами відбувається, коли ви знаходитеся у своїй фортеці. Які у вас емоції? Про що думаєте? Які відчуття у тілі? Наскільки вам безпечно у ній (від 0 до 10, 0 – зовсім не відчуваю безпеку, 10 – найбільша безпека, повний спокій).

6. Якщо ви не відчуваєте безпеку у цій фортеці, спробуйте додати щось, що допоможе її відчути. Пам’ятайте, що у вашій уяві можна все. Можливо там не вистачає Капітана Америки, який буде стояти на стражі. Або ж рви з акулами. Гармати, стіни, чарівна паличка… Додайте усе, що дозволить відчути безпеку.

7. Заміряйте знову відчуття безпеки, коли ви знаходитеся у цій фортеці (від 0 до 10). Коли ж відчуваєте достатньо безпеки, спробуйте відчути її у тілі. Де вона знаходиться? Як ви її відчуваєте? Якщо вам не вдається відчути безпеку у цій фортеці, повторіть крок 6, або ж спробуйте інші техніки (напр., дихальні техніки чи релаксацію)

8. Перенесіть вашу фортецю з уяви на аркуш паперу чи у ваш девайс. Намалюйте її в усіх можливих деталях.

9. Кожного разу, як ви будете зустрічатися зі страхом, тривогою та відчуттям небезпеки, на які у вас немає можливості впливати, переміщайтеся у вашу фортецю та відновіть безпеку та спокій. Зображення фортеці можете мати завжди під рукою, воно буде допомага поринати у безпеку.

                                             Чому ця техніка працює?

         Наший мозок не відрізняє де є реальні, а де уява. Тому, коли ви бачите сновидіння або ж уявляєте, якусь подію, то реакція вашого організму майже така сама, як ніби ви знаходитеся безпосередньо в тій ситуації. Й переміщення себе в уяві у фортецю, дозволяє відчути спокій та безпеку або ж знизити неспокій та відчуття небезпеки. А сам процес малювання залучає відділи мозку, які відповідають за структурованість та впорядкованість й дозволяє відволіктися від думок, емоцій та самої ситуації.

           За цим посиланням можна подивитися відео з цілим комплексом вправ на зняття напруги.

https://www.youtube.com/watch?v=-EZD0ZHW0BU&t=278s&ab_channel=NATALIsrael

             Дуже вдячні за вашу увагу, сподіваємося, що ці техніки принесуть користь для саморегуляції вашого стану та допоможе легше справлятися зі стресовими ситуаціями.

            За матеріалами  info@trevog-bolshe.net

                     Перша психологічна допомога людям у кризовій та надзвичайній ситуації

                  Рекомендації педагогам та батькам

Нажаль надзвичайні ситуації є частиною нашого повсякденного життя. У світі відбуваються різні трагічні події: війни, стихійні лиха, аварії, пожежі і міжособистісне насильство. Переміщеними можуть бути окремі люди, сім'ї і цілі спільноти. Люди втрачають будинки, близьких, виявляються відірваними від сім'ї і звичного оточення або стають свідками насильства, руйнувань і смерті. 

Сумні події нашого життя також пробуджують найкращі людські ресурси, зокрема ресурси співчуття, підтримки, взаємодопомоги. Посилення громадського,  волонтерського  руху є  тому підтвердженням. 

Саму тому ці рекомендації можуть бути корисними не лише для широкого кола фахівців, залучених до надання допомоги постраждалому населенню, таких як соціальні працівники, лікарі, тощо, але і для широкої аудиторії – волонтерів, небайдужих людей, готових прийти на допомогу.

                        Етичні правила надання ППД

Пропонуються наступні етичні правила «потрібно» і «не доцільно», які допоможуть уникнути заподіяння людям подальшої шкоди, надати максимальну можливу допомогу і діяти в їх найкращих інтересах. 

         Надзвичайна ситуація - це стан на певній території, що склалався в результаті військових дій, катастрофи, аварії, небезпечного природного явища, іншого лиха. При надзвичайній ситуації суттєво порушуються умови життєдіяльності людей, вона несе загрозу життю і здоров'ю людей.

         Гострий стресовий стан – це переживання емоційної та розумової дезорганізації.

          У стресовій ситуації відбувається великий викид адреналіну. Люди реагують по-різному, але існує три основних типа реактивної поведінки: бий – стій – тікай. Ці базові стратегії є інстинктивними, вони властиві і тваринам, і людям. Вони вмикаються в момент стресу. І якщо для тварин це корисна опція, то для людини часто може бути небезпечною, не адекватною до ситуації.

                                                     Пам'ятайте!

        У кризовій ситуації людина завжди знаходиться в стані психічного збудження. Це нормально. Поведінка такої людини не повинна Вас лякати, дратувати або дивувати. Її стан, вчинки, емоції - це нормальна реакція на ненормальні обставини.

       Не надавайте психологічну допомогу в тому випадку, якщо Ви до цього не готові, не хочете (неприємно або інші причини). Знайдіть того, хто може це зробити. Дотримуйтеся принципу «Не нашкодь»! Обмежтеся лише співчуттям і якнайшвидше зверніться по допомогу до фахівця (психотерапевта, психіатра, психолога).

                          Алгоритм першої психологічної допомоги

1. Упевніться, що ви в безпечному місці.
2. Представтеся, хто ви і чим ви можете допомогти, поясніть що допомога скоро прибуде, що ви про це подбали.
3. Важливо відновити життєзабезпечуючі процеси людини: попросіть подихати в певному ритмі (наприклад: «Вдихніть, трохи затримайте дихання, видихніть».  «Дихайте! - Вдих ... видих ... вдих ... видих». «Дихайте разом зі мною»).  Встановіть контакт очима, словами (наприклад: "Ви мене чуєте?"). заспокоїти простими словами (наприклад: "Я разом з вами". "Спробуємо разом", "Тут вже спокійно").
4. Важливо відновити орієнтацію в поточній дійсності – «заземлити». Запитайте про те, що людина чує, бачить, де знаходиться. Якщо людина не зовсім орієнтується, поінформуйте (коротко, точно) про місце, час, ситуацію (наприклад, "Тут багато народу - це площа. Був вибух. Ви злякалися" - ваша мова проста, однозначна, спокійна).  Потім відновіть ланцюжок пам'яті: запитайте, що пам'ятає до, що - після події: "Як все почалося? Що ви робили?".
5. Обережно встановіть тілесний контакт з потерпілим: візьміть за руку або похлопайте по плечу. Не торкайтеся  голови або інших частин тіла! Займіть положення на тому ж рівні, що й потерпілий. Не повертайтеся до потерпілого спиною. Дитину можна трохи обійняти.
6. Ніколи не звинувачуйте людей. Уникайте будь-яких слів, які можуть викликати почуття провини.
7. Не давайте хибних надій і неправдивих обіцянок. Розкажіть, які заходи потрібно вжити для отримання допомоги в його випадку.
8. Дайте людині повірити в її власну компетентність. Дайте ій доручення, з яким вона впорається (наприклад, одягнути куртку, скласти речі в сумку). Використовуйте це, щоб вона переконалася у власних здібностях, щоб у нього виникло почуття самоконтролю: "Вам вже доводилося долати труднощі, правда? Ось і зараз подолаєте"
9. Дайте людині виговоритися. Слухайте її активно, будьте уважні до її почуттів і думок. Переказуйте позитивне.
10.  Скажіть людині, що ви залишитеся з нею. У разі необхідності її покинути, знайдіть того, хто може опікуватися ним і проінструктуйте щодо подальших дій. Залучайте інших людей для надання допомоги. Інструктуйте їх і давайте їм прості доручення.
11.   Намагайтеся захистити людину від зайвої уваги і розпитувань. Можна відгородити від цікавих, наприклад, давши їм доручення: "Пройдіть, будь ласка, і подивіться, чи немає тих, кому потрібна допомога, підтримка; допоможіть їм".

               Різновиди реагування на стресову ситуацію

1. Апатія.

           Прояви: в 'ялість, байдужість, почуття глибокої втоми. Триває від кількох днів до кількох тижнів, може перерости в депресію.

          Допомога: дати відпочити, говорити про побутові речі, заохочувати до простих дій.

2. Ступор.

          Прояви: це одна з найдужчих реакцій, коли людина через потрясіння витратила так багато енергії, що вже не має сил на контакт із зовнішньою реальністю. Триває від кількох хвилин до кількох годин, призводить до виснаження організму.

          Допомога: не термосати, скласти людині пальці рук всередину, великий палець залишити назовні. Своїми двома пальцями можна зробити легкий масаж лоба і скронь біля волосся. Людина чує, тож  можна говорити до неї спокійно й повільно, викликати на емоції (краще негативні).

3. Рухлива поведінка.

         Прояви: людина дезорієнтована, не розуміє де і хто, де безпечно, а де ні. Може бігати по колу, як тварина у клітці, метушиться, багато і швидко говорить. Може завдати шкоди собі та іншим.

         Допомога: захопити ззаду під пахви, притиснути до себе і трохи підняти й нахилити до себе, ізолюйте на деякий час.

4. Агресія.

         Прояви: кричить, лається, шле прокльони, звинувачення, провокує на конфлікт, б'ється.

         Допомога: зменшити кількість оточуючих, але не наодинці, не повертайтеся спиною. Дайте «випустити пару», не засуджуйте, демонструйте доброзичливість та розуміння, доручіть якусь фізичну роботу.

5. Страх.

         Прояви: напруга, серцебиття, збуджене дихання.

        Допомога: спокійним тоном розказати, що зараз ніщо не загрожує; можна покласти руку її на своє зап'ястя, що вона відчула ваш спокійний пульс; бути поруч і дихати рівно; вислухайте.

6. Плач.

         Прояви: плаче, не може заспокоїтися.

         Допомога: вислухати, висловити співчуття й підтримку, не намагатися припинити плач, адже сльози приносять полегшення; людина, яка невзмозі заплакати може збожеволіти (агресія й ступор небезпечніші).

7. Тремтіння.

         Прояви: тремтіння кінцівок та всього тіла як при лихоманці  - так організм «скидає» напругу. Може тривати декілька годин, це дуже виснажує, призводить до втоми, людина потребує відпочинку.

         Допомога: не зупиняти, інакше напруга залишиться в тілі. Навпаки можна підсилити: спокійно розмовляючи, потрясти за плечі. Але не обнімати, не притискати, не накривати чимось важким і теплим, не закликати «взяти себе в руки». Дати змогу відпочити, поспати.

8. Істерика.

         Прояви: безліч  рухів, театральні пози, емоційність, ридання, але є усвідомлення. Стан може продовжуватися від декількох годин до декількох днів.

         Допомога: по можливості створити спокійні умови, прибрати до мінімуму глядачів. Можна зробити якийсь дивний вчинок: ляпас, плеснути водою, грюкнути стільцем об підлогу, голосно крикнути, але все це – не агресивно, без емоцій. Розмовляти короткими фразами: випий води, умийся, приляг тощо. Дати можливість поспати.

        За матеріалами «Методичних рекомендацій щодо надання першої психологічної допомоги переміщеним особам та населенню, яке перебуває/перебувало у зоні збройного конфлікту» за загальною редакцією Іванової О.Л., Київ – 2014.

             Шановні педагоги, батьки й старшокласники!                         З повагою й піклуванням повідомляємо про офіційне відкриття платформи БЛАГОДІЙНОЇ ПІДТРИМКИ, створеної волонтерською командою     психологів-однодумців із різних країн! Кожен українець, постраждалий внаслідок війни, може отриматиБЕЗКОШТОВНУ ДОПОМОГУ ОНЛАЙН! Ми маємо бути в ресурсі, щоб жити далі, вчитися, працювати, любити близьких, відбудовувати нашу країну!                                                                                                             

23.03.2022

05.12.2021

    Буклет для дорослих та дітей 4-9 років: як в ігровій формі усвідомити та розпізнати тривожні почуття, щоб поговорити про них та почуватися краще.

Уважаемые мамы и папы, учеников нашей школы!

      Мы все сейчас  проживаем непростой период и реагируем на обстоятельства по-разному. Но цель у нас  одна: успешно пережить карантин (столько, сколько необходимо), сохранить физическое и психическое здоровье, приобрести новый опыт жизни в экстремальной ситуации, научиться подавать и получать знания в новой форме и, самое главное, - стать более внимательными и чуткими друг к другу.

      Дистанционная форма обучения  для детей сегодня - это проверка их способностей  вырабатывать  навыки  индивидуальной роботы. По окончанию первой недели карантина может создаться впечатление, что детей (и Вас, конечно же!) просто завалили домашними заданиями и необходимостью самостоятельной проработки материала. Учителя учитывают, что все дети разные. Каждый выполнит задания на своем уровне.

И это нормально. Ведь и во время обычной школьной учёбы ребята учились на разных уровнях и получали соответствующие оценки. А Вы, как никто другой, знаете своего ребёнка, его возможности и желания, реакции на стресс и уровень работоспособности. Просто помогите детям с удобством для них организовать время, покажите плюсы дистанционного обучения (а они есть!), создайте позитивный настрой во время работы. Поддерживайте и хвалите за любое проявление инициативы, за самый маленький успех. Не позволяйте своим юным трудоголикам делать «домашку» до трёх ночи, (знаю, есть и такие), успокойте их, научите распределять время и силы. А ведь есть много детей с изначально  низкой мотивацией, а также тех, кто так реагирует на стресс. Но ни Вы, ни мы не станем за это любить их меньше! Дайте своему ребёнку возможность выбрать то, что интересней, а, может, просто – легче. Если уроки вызывают негатив, отрицание, агрессию, дополнение к стрессу, есть ли в этом смысл?.. Договоритесь с ребёнком об отсрочке, определите время, когда он будет готов. Помните: лучше меньше, да лучше. Предложите ребятам другие способы саморазвития, пусть занимаются  творчеством, смотрят жизнеутверждающие фильмы, играют в развивающие игры, читают,  общаются с друзьями по мобильной связи….  Делайте что-то вместе, общайтесь, расскажите о своём детстве, смейтесь, говорите почаще, как вы друг друга любите. 

         Старайтесь не обсуждать при ребёнке вирусные страшилки из Интернета, сохраняйте позитивный настрой, но и не демонстрируйте беспечность. Ведь даже в данной ситуации – всё в наших руках. В очень ЧИСТЫХ руках! :) Жизнь продолжается, весна всё больше входит в свои права, а наши дети взрослеют так быстро! Давайте ловить момент и замечать прекрасное! После бури всегда бывает радуга. Карантин закончится – и мы снова встретимся в любимой школе и всё наверстаем!

        Уважаемые родители! Если у кого-то возникнет потребность в онлайн-консультации, Вы можете связаться со мной по електронному адресу,  указаному  в моем блоге на сайте школі.

         Всем здоровья, терпения и простых семейных радостей!

             2 квітня – Всесвітній день поширення інформації про аутизм, а квітень – місяць  присвячений цій темі

     В Україні про аутизм лише нещодавно почали говорити на загальносуспільному рівні. Офіційно зареєстрованих випадків у нас – чотири тисячі, але насправді дітей з РАС (розлад аутистичного спектру) набагато більше. Державних програм допомоги  батькам  РАСпрекрасних діток поки що немає, але увагу суспільства до питання аутизму в Україні привернуто. Організовано Фонд допомоги дітям з синдромом аутизму “Дитина з майбутнім” та Асоціацію батьків дітей з аутизмом, створюються інклюзивні класи.

                             Люди з аутизмом —  які вони?

      «Аутизм»  з грецької означає «сам»,  «занурений в себе». У різних людей по-різному проявляються симптоми  залежно  від ступеню аутичності. Вони інакше сприймають світ, мають труднощі в спілкуванні і тому часто відсторонені від суспільного життя. Люди з аутизмом хворобливо сприймають все нове, схильні до ритуалізації, не люблять відволікатися від свого заняття, але інколи можуть зробити дещо дивне, наприклад,  заспівати в транспорті. Часто полюбляють розставляти речі в певному порядку тощо. Іноді вони дуже гостро реагують, наприклад, на різкі звуки – голосно кричать, б’ються… Сторонні необізнані люди іноді засуджують таких дітей, додаючи болю їх батькам. Отже, будьмо уважнішими!

                     Як правильно говорити про людей з аутизмом?

     Коректно  казати «люди з аутизмом», а не «аутист». Існує правило «people-first rule», яке означає, що спочатку треба говорити про людину, а потім додавати її  особливість. Також не варто використовувати вислови «хворіє на аутизм» або «страждає від аутизму».  Вони не хворіють, не страждають,  і вони точно не божевільні. Вони просто інші.

       Розповсюдженим  міфом про людей з аутизмом є думка, що вони начебто не мають почуттів, не вміють любити і співчувати. Насправді їх почуття такі ж яскраві, як і в інших, але проявляються інакше.

                                   Аутизм = геніальність?

        Діти і дорослі з аутизмом та синдромом Аспергера нерідко можуть створювати  шедеври мистецтва, мати  феноменальну пам’ять і досягати дивовижних  результатів у навчанні.  Справа в тому, що однією з особливостей прояву аутистичного стану є здібність повторювати одноманітні  рухи і  фокусуватися на певному  предметі.  Дякуючи цьому такі люди можуть досконально оволодіти  якимось предметом, вивчати іноземні мови, грати на музичних інструментах тощо. Так, серед відомих людей, у яких певною мірою спостерігались ознаки аутизму, режисер Вуді Аллен, один із засновників компанії  Microsoft Білл Гейтс, музикант Боб Ділан, письменниця Вірджинія Вульф, шістнадцятий президент США  Авраам Лінкольн і художник Леонардо да Вінчі — автор найвідомішого портрета «Мона Ліза».

                 Поради психолога батькам щодо дистанційного навчання

Глобальна мета карантину – вижити. Тому все повинно бути направлено саме на здоров’я, і цьому не повинно перешкоджати навчання. Кожна сім’я виділяє на навчання стільки часу, скільки може. Ресурси у школярів різні. В одних достатні навички самоорганізації, вони увійшли у карантин з тим, що можуть навчатися без контролю ззовні. Іншим потрібно, щоб батьки були залучені до процесу виконання завдань. Отже, навчання не матиме такої якості, як у школі. Це потрібно прийняти як даність.

      За самоорганізацію у людини відповідають лобові частки мозку. Фронтальна кора сучасних дітей розвинута набагато гірше, ніж, скажімо, в старшого покоління. Ми приходили зі школи, готували домашнє завдання, виконували доручення батьків – були самостійнішими. У сучасних дітей через гаджети, через інформаційну перенасиченість, через загальні еволюційні процеси процес самоорганізації дещо запізнюється.

     Що робити батькам в ситуації з дистанційним навчанням? Прийняти той рівень самоорганізації, на якому знаходиться їхня дитина, і те, скільки вона потребує від батьків залученості у процес навчання. Визначити, чи є в них власний ресурс, аби допомогти «прокачати» дитину, або вони приймають її рівень та визнають, що в них немає часу займатись з дитиною, і все буде як буде.

     Психологи  виділяють  чотири рівні організованості дитини:

1. Коли школяр сидить над уроками лише разом з батьками, а без них нічого не робить, – це перший.
2.  Другий - дитина в змозі самостійно зробити частину або все завдання, але потребує включення батьків у процес -їй важливо показати батькам зроблене.
3. На третьому рівні учень складає план, що за чим робитиме, і виконує все домашнє завдання.
4. На четвертому дитина не тільки робить завдання, а ще й вивчає додатковий матеріал. Але це більше виняток з правил.

    Як вчилися наші діти у школі? Вони звикли дізнаватись нове з того, на чому тримає їхню увагу вчитель. Звикли, що протягом 45 хвилин їхньою увагою керують. З року в рік вчителі так робити. А тепер учні опинилися в ситуації, що їм треба самим сісти, відкрити книгу, не маючи при цьому ніякого стимулювання.

     Ще один важливий момент. Дитина звикла зранку вставати, збиратися до школи, йшла-їхала. Це активувало в організмі деякі гормони стресу – розгальмовувало й активувало мозок. Тепер потрібно знайти домашній варіант цієї активації. Зробити ранкову зарядку, вийти на балкон, облитися прохолодною водою, переодягнутися.

    В нових умовах навчання важливо обговорювати з дитиною, чи потрібна їй допомога, яка і кого саме з батьків. А потім – що вдалося, що ні і чому саме.

    Також необхідно визначити кордони. Нинішній час відрізняється великим дитиноцентризмом, коли батьки занадто підлаштовуються під своїх чад. В результаті виховують інфантильних людей. Карантин якраз підходить для визначення часових кордонів, в яких батьки займаються своєю роботою, а дитина – своєю. І лише потім їй приділять необхідну увагу. Це, до речі, допоможе знайти оптимальний рівень контролю, в результаті чого дитина одночасно і відчуває підтримку батьків, і стає більш самостійною.

   Крім того, збереженню психічного здоров’я родини та успішному дистанційному навчанню сприяє вміння  структурувати день. Докарантинне життя дітей було чітко розписане. Погодинний розклад або орієнтовний план того, що потрібно зробити певного дня, потрібен і на карантині. Звісно, з включенням дитини до сімейних справ.  А також варто заохочувати дітей на нові активності, наприклад онлайн-курси чи тренінги. Краще це вийде, якщо діти бачитимуть приклад батьків.

https://cbn.com.ua/2020/04/07/dystantsijne-navchannya-yak-vono-ye-porady-psyhologa-i-metodysta/

                         Де взяти сили на фінішній прямій?  (Психологічні поради учням)

            Ось і підходить до завершення навчальний рік. Нестандартні умови, в яких ми всі опинилися через пандемію, змусили (допомогли?) кожному шукати власні способи пристосування до дистанційного навчання.  Хочеться відмітити позитивні моменти: учні вчились самостійності і відповідальності, батьки стали ближчими до дітей, вчителі опановували  нові технології, а всі разом усвідомили, наскільки ми необхідні один одному і яким важливим є живе спілкування!

           За три з половиною місяці дистанційного навчання велика частина учнів упевнилася у своїх знаннях і уміннях, відчула радість від можливостей самоосвіти. Дехто з учнів тільки-но почав пристосовуватися до нових умов і зрозумів, що нічого страшного і занадто важкого в цьому немає. Але в кінці будь-якого шляху виникає об’єктивна втома, може знижуватися мотивація, домашні завдання вже здаються непосильним вантажем… Це нормально.       

           Отже, де взяти сили, щоб успішно завершити навчальний рік?                         

            По-перше, визначте і спробуйте уникати своїх «пожирачів» часу. Основні «крадії» часу – це інтернет, соцмережі, телефонні розмови, комп’ютерні ігри, телевізор – все, що примушує нас «залипати». Визначте  для себе, скільки часу в день ви можете на це витратити. Оптимально – на початку дня і наприкінці. Щоб визначити свої особисті часопоглиначі, спробуйте протягом тижня вести хронометраж – щоденник витраченого часу, в який записуйте все, що займає більше 5 хвилин. В кінці тижня підсумуйте і зробіть висновки.

          По-друге, плануйте свій день і тиждень. Перед тим, як сісти за уроки, подумайте: з якого предмету особисто вам слід почати. Скільки для цього потрібно часу? Яке приладдя для цього потрібне? Що треба підготувати заздалегідь?  Підготуйте робоче місце, щоб нічого не заважало і не відволікало. Налаштуйтесь на позитивний лад, адже ви навчаєтесь для себе, а не для когось. Не відкладайте на потім! Набагато краще зробити складні завдання на самому початку, а легкі пізніше. Також корисно чергувати виконання завдань з гуманітарних і точних наук.

          По-третє, робіть перерви. Після 40-50 хвилин роботи перервіться ненадовго, щоб попити води або чаю, зробіть зарядку або гімнастику для очей.

          По-четверте, позначайте в своєму блокноті (щоденнику) виконані завдання. Така  «галочка» або плюсик  дуже стимулюють, наочно демонструють рух уперед. Хороша організованість допомагає уникнути зайвих стресів, дає відчуття контролю над своїм часом та емоціями, а результат – задоволення від отриманих знань і якісно виконаного завдання, а також – більше часу для хобі та відпочинку.

          По-п’яте, відпочивайте повноцінно, наповнюйтесь позитивною енергією. Дивіться захоплюючі та повчальні фільми, читайте цікаві книги, займайтеся творчістю та іншими улюбленими справами, спілкуйтеся з рідними, але лягайте спати вчасно, щоб назавтра були сили і наснага! Не бійтеся звертатися по допомогу до батьків, до вчителя, до однокласників. Допомагайте іншим. Всі труднощі завжди перетворюються на корисний досвід. Хіба це не класно?:)

              12.05.2020

                                                 Психологи – родителям

              «Как организовать обучение ребенка на дому и не поддаться панике»

Переход на дистанционное обучение вызывает большие трудности не только у педагогов. Дистанционное обучение – серьезный вызов для детей и родителей, жесткий тест на степень самостоятельности и ответственности детей, на умение организовывать свою жизнь и управлять ею, на сформированность умения учиться и учебно-познавательной деятельности. При этом дистанционное обучение можно воспринимать и позитивно – как возможность для ребенка, особенно старшеклассника, учиться самому быстрее, чем в школе.

                             Несколько практических советов родителям

       Важен диалог и уважительное, дружелюбное общение, чтобы ребенок сам принял решение, что он будет выполнять задания учителя. Обсудите с ним, что ему поможет и что может помешать. Пусть он напишет свое намерение на бумаге. Собственное решение, зафиксированное письменно, станет для школьника психологической опорой, к которой можно обращаться. Оно отличается от обещания родителям, то есть внешней системе управления жизнью, в которой преобладает ответственность взрослых.   В конце каждого дня подробно обсуждайте с ребенком что получилось, а что пока нет. Для понимания успехов и трудностей задавайте открытые вопросы, обращенные к конкретному опыту: что, как, для чего, зачем, что чувствовал, как это получилось или не получилось и т.д. В свою очередь давайте ему развернутую положительную обратную связь: опишите конкретный успешный опыт ребенка, выразите радость, восхищение, уважение. И не жалейте объятий.

       Большинство школьников плохо чувствуют время и не умеют его планировать. Помогите ребенку составить план на каждый день, а вечером подробно его проговорить и мысленно прокрутить «видеофильм» завтрашнего дня. Важно, чтобы у школьника перед глазами были часы и таймер, который фиксировал бы окончание запланированного периода. Полезно разбить работу на отрезки по 15-20 минут (в трудных случаях – до 7-10 минут), между ними делать пятиминутный перерыв, в который можно заниматься чем угодно.

        Очень важна организация рабочего места. Все необходимое должно быть в зоне доступности руки, в то время как мобильный телефон и другие гаджеты – вне рабочей зоны. Экспериментально доказано: если смартфон находится в зоне досягаемости, пусть даже в выключенном состоянии, ребенок намного хуже решает математические задачи по сравнению с ситуацией, когда смартфон лежит в другой комнате.

           Памятка для родителей, чьи дети переходят на дистанционное обучение

       В первую очередь следует сохранить и поддерживать для себя и ребенка привычный распорядок и ритм дня (время сна и бодрствования, время начала уроков, их продолжительность, «переменки» и пр.). Резкие изменения режима дня могут вызвать существенные перестройки адаптивных возможностей ребенка и привести к излишнему напряжению и стрессу.

       Родителям и близким ребенка важно самим постараться сохранить спокойное, адекватное и критичное отношение к происходящему. Эмоциональное состояние ребенка напрямую зависит от состояния взрослых. Опыт родителей из других стран показывает, что потребуется некоторое время на адаптацию к режиму самоизоляции, и это нормальный процесс. Ведите себя спокойно, сдержанно, не избегайте отвечать на вопросы детей о вирусе и т.д., но и не погружайтесь в длительные обсуждения ситуации пандемии и ее рисков. Не смакуйте подробности «ужасов» из интернет-сетей.

        Постарайтесь разобраться в рекомендациях, которые вы получаете от школы по организации дистанционного обучения детей. Ориентируйтесь только на официальную информацию, которую вы получаете от классного руководителя и администрации школы. Школе также нужно время на то, чтобы организовать этот процесс. В настоящее время существует целый ряд ресурсов, помогающих и родителям, и педагогам в дистанционном обучении. Многие родители уже используют эти платформы, поскольку они содержательно связаны с образовательными программами.

         Родители и близкие школьников могут повысить привлекательность дистанционных уроков, если попробуют «освоить» некоторые из них вместе с ребенком. Например, можно задать ребенку вопросы, поучаствовать в дискуссии и тогда урок превратится в увлекательную, познавательную игру-занятие. Для ребенка — это возможность повысить мотивацию, а для родителей — лучше узнать и понять своих детей.

      Во время вынужденного нахождения дома Вам и ребенку важно оставаться в контакте с близким социальным окружением (посредством телефона, мессенджера), однако необходимо снизить общий получаемый информационный поток (новости, ленты в социальных сетях). Для того чтобы быть в курсе актуальных новостей,  достаточно выбрать один новостной источник и посещать его не чаще 1—2 раз в день (например, утром — после утренних дел, ритуалов, важно какое-то время побыть в покое — и вечером, но не позже чем за 2 часа до сна), это поможет снизить уровень тревоги. При общении с близкими старайтесь не центрироваться на темах, посвященных коронавирусу, и других темах, вызывающих тревогу.  Для общения с близкими посоветуйте ребенку избегать социальных сетей переполненных «информационным шумом», а иногда и дезинформацией. Выберите сами один мессенджер и попробуйте перенести важное общение туда. Лучше избегать частого посещения чатов с обсуждением актуальной ситуации в мире. Достаточно заходить туда 1—2 раза в день. Любой чат в мессенджерах можно поставить на бесшумный режим и лишь при необходимости заходить в него.

          Надо предусмотреть периоды самостоятельной активности ребенка (не нужно его все время развлекать и занимать) и совместные со взрослым дела, которые давно откладывались. Главная идея состоит в том, что пребывание дома — не «наказание», а ресурс для освоения новых навыков, получения знаний, для новых интересных дел.

         Находясь дома, ребенок может продолжать общаться с классом, друзьями (звонки, ВК, групповые чаты). Родители могут подсказать идеи проведения виртуальных конкурсов (например, позитивных мемов и пр.) и иных позитивных активностей. Можно предложить подросткам начать вести собственные видеоблоги на интересующую тему.

07.09.2020

20.01.2021

Поради батькам: що таке емоційний інтелект і як він зробить вашу дитину успішною

      Інтерес до емоційного інтелекту або EQ виник близько 20 років тому, коли психолог Деніель Гоулман випустив книгу, в якій розповів про його важливість. Сьогодні багато вчених підтверджують, що цей показник відіграє в успішності та загальному благополуччі людини більшу роль, ніж IQ. Розвивати емоційний інтелект краще і легше в дитинстві, та батьки можуть допомогти в цьому своїм дітям. 

       Що ж таке емоційний інтелект?

    Емоційний інтелект і емоційність – це не одне і те ж. Висока емоційність – це бурхлива реакція людини на навколишній світ. Емоційна людина, наприклад, буде жестикулювати і зітхати під час перегляду цікавого фільму. Але це не буде говорити про її розвинений емоційний інтелект.

        Емоційним інтелектом володіє людина, яка вміє:

• розуміти і сприймати власні емоції;
• керувати своєю поведінкою під час тих чи інших емоцій;
• розуміти, які емоції відчувають інші люди;
• використовувати знання про свої та чужі емоції для міжособистісного спілкування.

        Навіщо він потрібен?

      Практика доводить,що люди з розвиненим емоційним інтелектом стають хорошими командними гравцями, лідерами. Вони вміють вести переговори і домагатися свого, при цьому залишаючи про себе приємне враження. Професійні знання, звичайно ж, теж потрібні людині для особистісного та кар’єрного зростання. Але саме емоційний інтелект дозволяє вчасно проявляти ініціативу, передбачати реакцію інших людей, приймати правильні рішення, справлятися з труднощами.

          Навчання емоційного інтелекту відбувається в емоційні моменти життя. Приділяючи увагу емоційному вихованню, батьки збільшують ступінь довіри в сім’ї, можуть вплинути на дітей в потрібній ситуації і виростити цілісну та впевнену в собі особистість.

      Деякі помилки батьків

     Довгий час батьки по всьому світу ретельно стежили за успіхами своїх дітей у навчанні та зовсім забували про емоційне виховання. Стереотипи теж заважають правильно сприймати почуття. Напевно, багатьом хлопчикам забороняли плакати, а дівчаткам говорили, що їм не можна злитися.

Психолог Джон Готман виділяє три типи батьків, які неправильно поводяться з дитячими емоціями:

• Батьки, які відкидають емоції. Вони роблять вигляд, що переживання дитини – це дрібниця, намагаються відвернути дітей від них.
• Батьки, які не схвалюють емоцій. Вони сприймають негативні емоції як неправильні і часто карають дітей за них.
• Батьки, які не втручаються. Вони бачать дитячі емоції, але не знають, як допомогти дітям, тому роблять вигляд, що нічого не відбувається.

     Такі підходи не дозволять дитині правильно оцінювати свої і чужі емоції. Психологи, які вивчають розвиток емоційного інтелекту, виділяють кілька золотих правил виховання, яких варто дотримуватися.

                       Чого не потрібно робити батькам

• Говорити дитині, що ви зробили би на її місці або що їй потрібно відчувати, наприклад: «Ти засмутився, а я б на твоєму місці раділа».
• Карати дитину за прояв почуттів.
• Залишатися осторонь, коли дитині погано.
• Намагатися поставити себе на місце дитини. Вам може здатися, що її проблема є необґрунтованою. Пам’ятайте, що ви сприймаєте світ по-іншому. Дитині не варто бачити ваше несерйозне ставлення до її проблеми.
• Говорити дитині, що її проблема знайома всьому світу, а деяким людям гірше ведеться на світі.

        Подібні дії знецінюють проблему дитини та ображають її почуття.

                                   Що потрібно робити батькам

• Якщо дитина зробила щось небажане, дайте коментар вчинку і ваших почуттів. Наприклад: «Я хвилююся, коли ти не піднімаєш слухавки» замість: «Ти жахливо себе поводиш».
• Покажіть зацікавленість в проблемах дитини і беззастережну підтримку . Постарайтеся знайти приводи, щоб похвалити його, а не те, за що можна насварити.
• Намагайтеся зрозуміти, яку емоцію відчуває дитина. Пам’ятайте, що у дитини не такий багатий словниковий запас і життєвий досвід. Вона може просто не розуміти, що саме ЇЇ засмучує. Тому питання: «Що трапилося?», може залишитися без відповіді. Краще вистежити ґрунт навідними питаннями: «Ти не сильно втомився?», «Я бачу, що тобі погано, може, тебе образив однокласник?». Вислухайте відповідь дитини і допоможіть їй описати словами свої почуття .
• Обговоріть з дитиною, як можна вирішити її проблему зараз і що можна зробити, якщо вона повториться.

        Подібні дії допоможуть батькам вибудувати з дітьми теплі й близькі стосунки. Але пам’ятайте, що в підлітковому віці діти проходять складний період становлення і гормональних змін. У цей час не варто занадто нав’язувати їм свою допомогу. Тим більше, не варто без її прохання лізти в їх особисте життя – читати листування і щоденники. Так, ви можете зруйнувати довіру.

  Поради старшокласникам:  стресостійкість – необхідна навичка під час підготовки до контрольних робіт і ЗНО

        Як психологічно підготуватися до іспитів?

        Для того, щоб у кризовій ситуації не втрачати голови,  не потрібно ставити перед собою надзавдань і надмети. Не варто чекати, доки ситуація стане катастрофічною. Починайте готуватися до іспитів заздалегідь, помалу, частинами, спокійно. Якщо дуже важко зібратися із силами і з думками, спробуйте запам’ятати спочатку найлегше, а потім переходьте до вивчення складного матеріалу. Щодня виконуйте вправи на зняття напруження, втоми, на розслаблення.

         Обміркуйте,  стрес – шкідливо чи корисно? 

         Трішки теорії. Стрес, як правило, сприймають як негативне явище. Однак як помірне емоційне і фізичне напруження,  стрес - природнє і необхідне людині явище. Помірне емоційне напруження допомагає, коли організм вимагає чіткої і злагодженої роботи, наприклад, спортсменові перед змаганнями чи акторові перед виступом. Він мобілізує резерви організму і не призводить до порушення психологічної рівноваги.

        Інша річ, якщо стрес настільки сильний, що заважає діяти або триває надто довго, виснажуючи організм. Тоді людина перебуває у стані дистресу і він цей стан не корисний для нас. Нема значення, що викликало стрес – реальна загроза чи словесна образа, реальні події чи уявні, – організм реагує більш-менш однаково. Для різних стресових подій ця реакція різниться лише силою емоцій – від легкого занепокоєння до паніки, а також рівнем фізичного напруження – від практично невідчутного до «вискакування» серця із грудей і “заніміння” м'язів.

         Здавання тестів зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) – обов'язкова умова вступу до вищого навчального закладу і важлива подія у житті випускників.

      Отже, кілька моментів,  на які варто звернути увагу випускникам і не тільки:

       1. Зверніть увагу, підготовка до ЗНО передбачає вивчення значних  об’ємів інформації. Стрес (а на іспиті він дається взнаки) включає ту  частину мозку, яка відповідає за емоційне реагування, і в такій ситуації важче згадати інформацію, особливо завчену. Натомість краще згадується те, що має емоційне забарвлення". Врахуйте це і у підготовці використовуйте меми, цікаві відео, комікси, пісні. Можна пошукати готові, придумати власні чи пригадати, які використовували учителі під час уроків. У текстах пісень можна знайти ілюстрації до всіх правил і винятків української мови.

        2.Важливим є ваше ставлення до події ЗНО.  Якщо оцінювати ЗНО як шанс вступити у престижний вуз, то екзамен сприймається позитивно, як можливість, а якщо ставитись до ЗНО як до потенційної неприємності – то починаємо "накручувати" себе.

        Що врахувати при підготовці до ЗНО:

1. Не ставте перед собою надзавдань.  Підготовку до тестування треба починати заздалегідь, поступово. Розбивайте великі завдання на частини – один із прийомів тайм-менеджменту: «слона» краще їсти кусочками. 
2. Слідкуйте за режимом дня.Сон – не менше 8 годин. Пам'ятайте, під час сну в людському мозку відбувається “генеральне прибирання”, відбувається інтеграція пам’яті,  організація пізнавальних функцій.
3. Розумові навантаження чергуйте з фізичними вправами та відпочинком.
4. Заспокійливі препарати – не перед іспитом! Ні в якому разі не можна приймати напередодні іспитів седативні препарати.
5. 5. Отримайте додаткову інформацію про те, як діяти у форс-мажорних ситуаціях (запізнилися, захворіли, забули документи, бачите порушення, тощо)

Пам’ятайте  про саморегуляцію безпосередньо на ЗНО:

1. Візьми з собою воду - прозора пляшка з водою дозволена правилами.
2. Для відчуття меж і балансу є дуже проста вправа «крило янгола»: поклади праву руку на своє ліве плече, немов обіймаючи. Можна уявити, що це рука друга, когось із батьків або викладача.
3. Подихай певний час так, аби видих був довшим, ніж вдих: вдих – «м’ячик летить вгору, видих – униз падає шовковий платок» Таке дихання допоможе заспокоїтись. Для відчуття стійкості можна покласти руки на живіт і зробити декілька вдихів-видихів.
4. Зроби собі масаж зап'ястя між кісточками, що розділяють четвертий і п'ятий пальці - це зона, яка відповідає за реакцію на стрес, страх, тривогу.
5. Приготуй заздалегідь свій «якір уваги» - приший на одяг яскравий ґудзик або одягни браслет. Погляд на цю річ повертатиме тебе у «реальність» під час тестування.
6. Можеш постукати по столу, переставити стілець, розкласти ручки, позначити, що це «ваше» місце. Відчуття «свого місця» де б не був, дає можливість зосередитись і краще думати, посилюючи нашу незалежність.

    Вправа для самоаналізу: щодня перед сном аналізуйте свої досягнення, обов’язково знайдіть мінімум п’ять пунктів, за які варто себе похвалити від усього серця!

24.01.2021

Поради батькам: як розпізнати та попередити цькування дитини у школі

           Цькування дитини в школі  може мати безліч негативних наслідків, тому для батьків важливо вчасно розпізнати ознаки булінгу, щоб допомогти.

           Наскільки комфортно почувається дитина серед однолітків, однокласників та інших учнів школи?  Це питання, звичайно, хвилює батьків, мабуть, більше, ніж зручність шкільного одягу чи компетентність учителів. І це правильно. Але чи треба заспокоюватись, якщо дитина не скаржиться? Багато батьків вважають, що, якщо між членами родини склалися довірливі стосунки, то син чи донька самі розкажуть про проблему, якщо вона виникне. Це не завжди так, буває і навпаки. Поважаючи батьків, не бажаючи їх хвилювати зайвий раз, дитина може до останнього робити вигляд, що в неї все добре.

           На що треба звернути увагу батькам?  Син чи донька повертаються зі школи дуже агресивними або пригніченими, переносять роздратування на близьких. Або, навпаки, замикаються в собі, зачиняються у кімнаті і довго не ідуть на контакт. В дітей може зникнути апетит, вони стають байдужі до тих занять, які раніше були дуже цікавими. Вони можуть просто довго лежати, не переодягаючись, або «занурюються» в комп’ютер чи телефон.

        Якщо підліток  9-13 років, який і так не дуже багатослівний із батьками, на питання «Як справи у школі?» відповідає «Нормально», - то це дійсно нормально. І не варто витягати з нього подробиці про те, що конкретно відбувалося на уроках чи про що говорили із друзями. Але якщо в дитини різко змінилася манера спілкування вдома, він роздратований або чимось пригнічений, проявляє ознаки депресії, треба обов’язково шукати влучний момент для того, щоб поговорити.

         Ще один переконливий маркер - дівчинка чи хлопчик постійно шукають привід не йти до школи. Болить голова, живіт, що дійсно може виявитися чистою правдою. Так тіло реагує на проблеми психіки. Може  навіть піднятися температура.  Треба також замислитись, якщо ваша дитина ніколи  не бере участь у позакласних заходах, не ходить разом з усіма на екскурсії, в походи, майже не спілкується поза школою з однокласниками тощо.

         Якщо ви помітили подібні ознаки, перше, що ви маєте зробити  - дати зрозуміти дитині, що ви завжди  будете на її боці, підтримаєте її в будь-якому разі. Це вже потім ви з’ясуєте, які причини призвели до подібної ситуації,  разом подумаєте, як вирішити цю проблему. Але  в будь-якому випадку ваша задача – бути зі своєю дитиною. Адже ближче  за вас у неї поки що нікого немає (чоловіка чи жінки, дітей, перевірених роками друзів).

        Отже, якщо ваші син чи донька чомусь дуже  не хочуть іти до школи, дозвольте їм залишитися вдома. Скористуйтеся цією нагодою спокійно і довірливо поговорити з дитиною. Але не тисніть, наберіться терпіння і дайте можливість дитині самій розповісти про те, що її хвилює. Якщо ви дізналися,  що вашу дитину систематично ображають, не біжіть на емоціях до школи «розбиратися». Найчастіше саме з цієї причини діти й не діляться з батьками своєю проблемою, боячись їх бурної негативної реакції. Перечекайте, вгамуйте емоції, розкажіть дитині, як ви її розумієте і співчуваєте. Обговоріть з нею свої наступні кроки. Зверніться по допомогу до класного керівника, шкільного психолога та соціального педагога.

21.03.2021

     21 БЕРЕЗНЯ — ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ЛЮДЕЙ ІЗ СИНДРОМОМ ДАУНА

         Цього дня заведено вдягати шкарпетки різного кольору або взагалі лише одну шкарпетку, аби показати, що різниця між нами лише в одній хромосомі.   Двадцять перший день третього місяця був обраний, щоб показати, що синдром Дауна пов’язаний із трьома копіями 21-ї хромосоми (трисомія по 21-й хромосомі)

Уперше день день почали відзначати у 2006-му році за пропозицією генетика Стиліаноса Антонаракіса із Женевського університету. У грудні 2011 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 21 березня Всесвітнім днем людей із синдромом Дауна.

     Синдром Дауна – це генетична аномалія, якій притаманна додаткова хромосома. Люди з цим синдромом мають 47 хромосом у каріотипі замість звичних 46. Синдром відомий ще з 1866 року й названий за ім’ям англійського лікаря, який його відкрив і описав, але причини виникнення патології були відкриті вченими-генетиками лише у XX столітті.

    Синдром Дауна часто призводить до змін моторики, фізичних характеристик і здоров’я людини. Життєво важливе значення для розвитку таких хворих має доступ до медичного обслуговування, програмам раннього втручання та інклюзивної освіти, а також проведення відповідних досліджень. Попри те, що діти з синдромом Дауна розвиваються дещо повільніше, ніж звичайні, пізніше починають ходити і розмовляти – вони здатні до навчання, багато з них може освоїти професію, досягти оптимальної якості життя і опікуватися собою без зайвої допомоги.

      Щороку в світі народжується від трьох до п’яти тисяч дітей із цим синдромом, в Україні – понад 400. Таких малюків називають ще дітьми Сонця, але проблеми, з якими стикаються вони та їхні батьки, зовсім не сонячні. Якщо в Англії 80% всіх дітей із синдромом Дауна навчаються разом із іншими школярами, то в Україні таких набереться ледве відсоток. Проблемою для цих діток є і відвідування дитячого садка, громадських, культурних закладів. Зазвичай українці з синдромом Дауна майже приречені на ізоляцію і асоціальність. Лише останнім часом, завдяки впровадженню інклюзивної освіти, ситуація трохи зрушила з мертвої точки.

     Батьки дітей з синдромом Дауна змушені щодня боротися за гідне існування і майбутнє своїх дітей, долаючи величезний опір і нерозуміння з боку суспільства.
    Міжнародний день людини з синдромом Дауна ставить перед собою мету привернути увагу суспільства до проблем людей з обмеженими здібностями, адже вони трохи відрізняються від звичайних людей в плані інтелекту і багато хто з них страждають від вроджених вад серця, але своєю добротою, щирістю і безпосередністю компенсують все те, в чому вони відрізняються від звичайних людей, а часто і перевершують їх.

      Свою інтелектуальну відсталість люди із синдромом Дауна компенсують своєю приголомшливою душевністю, відкритістю і наївністю. Вони дуже добродушні, життєрадісні та позитивні люди, самі охоче прагнуть до спілкування. Що більше вони спілкуються зі звичайними однолітками в дитячих садках або школах, на майданчиках і в спортивних секціях, тим менш помітне відставання в розвитку, тим кращий психічний і фізичний розвиток таких дітей. Діти з синдромом Дауна обдаровані не менше, ніж звичайні діти, мають художній талант, музичні (зокрема танцювальні та співочі) й артистичні здібності, вони схильні до поезії, успішні в спорті.

     Джерело: https://cheline.com.ua/news/society/den-riznih-shkarpetok-abo-mizhnarodnij-den-lyudej-iz-sindromom-dauna-65473
© Чeline | cheline.com.ua/

08.04.2021

          Поради психолога старшокласникам щодо майбутнього професійного вибору

                                                  Як зробити свідомий вибір майбутньої професії?

       Шановні старшокласники! Зовсім скоро перед вами постане непросте питання вибору майбутньої професії. А як зробити правильний вибір? Як зорієнтуватися серед розмаїття професій та обрати ту єдину, яка принесе тобі самому задоволення та користь суспільству?

      Психологи рекомендують свій професійний вибір робити свідомо, добре поміркувавши вже зараз, щоб протягом останніх для Вас шкільних місяців/років докласти максимум зусиль у тих напрямках, які необхідні для оволодіння майбутньої професії. Тому, перш за все, пропоную вам ознайомитися із формулою вибору професії – «Хочу. Треба. Можу»:

    І. Хочу. Намагання особистості -  інтереси, нахили, мотиви, плани, професійні наміри, це те заняття, яке ти робиш з інтересом і з бажанням, за власною ініціативою (як у школі, так і в позаурочний час). Якщо вибрана справа подобається, то ти охоче будеш працювати, підвищувати свою кваліфікацію, користуватися авторитетом - і в результаті, більше зароблятимеш.

    ІІ. Треба. Потреби суспільства – вимоги до професії (уявлення про необхідні знання та вміння, обов’язки, моральні установки, ціннісні орієнтації) та  перспективи спеціальності на ринку праці і вірогідність працевлаштування за обраною професією. Слід врахувати, що отримання статусу безробітного – невиграшний початок трудової кар’єри. Тому, вибираючи професію, потрібно узгодити свій вибір з потребами суспільства в кадрах, кон’юнктурою ринку праці. Цю інформацію можна отримати в Центрі зайнятості.

    ІІІ. Можу. Можливості особистості - стан здоров’я, наявний досвід (знання, вміння, навички), психофізіологічні якості, здібності до різних видів діяльності. Наприклад, в якихось справах ти більш успішний, довго можеш займатися цією справою не втомлюючись, а в інших, навпаки, швидко починаєш нервувати, сердитись тощо.

      Ця формула показує первинну логіку на шляху вибору професії, а для досягнення поставленої мети вам допоможе алгоритм цього вибору.

                  Алгоритм професійного самовизначення

1. Визначте кілька професій, які подобаються, до яких є потяг і  можливості успішного їх освоєння та працевлаштування.

2. Знайдіть якнайбільше інформації про ці професії, познайомтесь із людьми, які їх представлять.

3. Вислухайте думку батьків, учителів, друзів, проаналізувати їх.

4.Складіть список суттєвих можливостей професій ( наприклад, можливість спілкування з багатьма людьми, поїздки за кордон, висока платня тощо ) і проаналізувати його відносно своєї мети, очікувань, мрій.

 5. Визначте фізичні та психологічні якості, необхідні для кожної з професій.

6. Зверніться до психолога з проханням визначити ( дослідити ) інтереси, здібності, темперамент, особливості пам`яті, уяви тощо.

7.Прислухайтесь до своїх відчуттів, інтуїції.

8. "Приміряйте” кожну з професій. Порівняйте, зважте всі " плюси ” й "мінуси ”.

9. Зробіть вибір.

10. Упевнено йдіть до мети.

    Щоб правильно визначити свої здібності, схильності та інтереси можна самостійно пройти онлайн-тести:

 http://kariera.in.ua/ua/dovidka/useful/best/

 http://www.4uth.gov.ua/trade/test/choice_trade.htm

http://www.shkola-uspeha.com.ua/trainings/22/

http://gdeuchitca.ru/tests

 http://profi.org.ua/tests.shtml

http://www.proego.ru/articles/15

http://exist.h1.ru/test/holland.htm

http://www.vobu.com.ua/ukr/page/test_03

    Отже, знайти своє покликання – це відкрити джерело щастя.

18.04.2021 

                                  Поради психолога: як зорієнтуватися у світі професій

           Дорогі старшокласники!  Ви вже зрозуміли, що перш, ніж обирати професію, треба  вивчити свій внутрішній світ: ваші схильності, психологічні особливості, бажання та інтереси. І в цьому вам допомогли профорієнтаційні тести, спілкування із представниками різних професій та навчальних закладів. Друге завдання – познайомитися зі світом професій, які існують. Зараз їх нараховується близько 50 тисяч, але середній школяр володіє інформацією лише про базові – 30-40. Отже, на перетині цих світів і потрібно робити вибір.  Треба розширювати свої знання про професії та спеціальності. А щоб не заплутатися в потоці інформації, давайте спочатку визначимося із поняттями.       

         Професія – від латинського „оголошую свою справу”. Професія визначається характером продукту, який виготовляється, засобами і специфічними умовами виробництва в одній з галузей народного господарства.

        Спеціальність – це підвид професії, який зумовлюється подальшим розподілом праці в рамках однієї професії. Наприклад, лікар – професія, а хірург – спеціальність; педагог – професія, а викладач-математик – спеціальність; слюсар – професія, слюсар-складальник – спеціальність.      

        Кваліфікація  визначається рівнем спеціальних знань, практичних навичок і характеризує ступінь складності конкретного виду роботи, яка виконується.

       Але час не стоїть на місці, тому з розвитком суспільного розподілу праці  кількість професій безперервно збільшується.  Змінилася також і  якісна сторона професій – залежно від складності технології, форм, організації праці і умов підготовки робочих. По деяких підрахунках, понад 50% професій і спеціальностей, що існують в наші дні, ще 30 років тому були невідомі. Поява нових професій пов'язана не тільки з механізацією і іншими напрямами науково-технічного процесу, але й з появою нових галузей виробництва.

       Кожна професія висуває певні вимоги до людини. Одні професії вимагають від людини сили і спритності, інші – переважно розуму і акуратності, ще інші – комунікабельності і стриманості. Деякі професії вимагають від людини практично однакових особливостей і рис характеру. Їх можна об'єднати в групи, які можна представити як свого роду професійні держави зі своїми законами, мовою, населениям, які займають на карті певне положення.

       Отже, тип професії вказує на те, з чим людині доводиться мати справу в процесі своєї професійної діяльності, тобто на предмет праці.

      Предметом праці можуть бути інші люди, техніка, інформація, художні твори або природа.

      Клас професій свідчить про ступінь складності і потрібної кваліфікації людини, тобто про характер праці.

     Характер праці може бути виконавчим або творчим.

                           Класифікація професій за Е. Клімовим

        Ця психологічна класифікація професій  є найбільш популярною в профорієнтації.  Її основою є ділення на типи професій за предметом праці. За „предметом праці” можна виділити 5 типів професій:

 1. „Людина – людина”.

 2. „Людина – техніка”.

 3. „Людина – знакова система”.

 4. „Людина – художній образ”.

 5. „Людина – природа”.

       До типу професій „людина-людина” відносяться професії, де предметом праці виступають люди. Прикладом цього типу професій можуть бути професії: вчитель, бібліотекар, лікар, продавець, телефоніст, медсестра, вихователь, офіціант.

     Тип професій „людина-техніка” вказує на те, що людина в процесі праці свою діяльність спрямовує на технічні об’єкти (машини, механізми). Найбільш поширеними професіями цього типу є: токар, слюсар, сталевар, шахтар, електромонтажник, технік-електрик, інженер-технолог, водій.

     Тип професій „людина-знакова система” включає професії, де людина має справу з кресленнями, картами, текстами, символами. До цього типу відносяться, наприклад, такі професії: секретар-друкарка, редактор, бухгалтер, програміст, оператор зв’язку, телеграфіст, кресляр, топограф.

     Тип професій „людина-художній образ” об’єднує професії, пов’язані з образотворчою, музичною, акторсько-сценічною діяльністю. Це такі професії, як художник, артист ансамблю, актор, композитор, скульптор, маляр-альфрейник (декоративна штукатурка), конструктор-модельєр одягу, письменник.

     Тип професії „людина-природа” об`єднує професії, предметом праці яких є жива природа. До цього типу відносяться такі професії, як агроном, тракторист широкого профілю, зоотехнік, лісник, птахівник, ветеринар.

            За „характером праці” виділяють два класи професій:

1. Професії виконавчого класу.  Ці професії пов’язані з виконанням рішень, роботою за заданим зразком, дотриманням правил, що діють, і нормативів, дотриманням інструкцій, стереотипним підходом до вирішення проблем (агент, медсестра, продавець, приймальник замовлень, соціальний працівник, машиніст, оператор, верстатник, столяр, касир, друкарка, телефоніст, перукар). В більшості випадків професії цього класу не вимагають вищої освіти.

 2. Професії творчого класу.  Пов’язані з аналізом, дослідженням, випробуванням, контролем, плануванням, організацією і управлінням, конструюванням, проектуванням, розробкою нових зразків, ухваленням нестандартних рішень, вимагають незалежного і оригінального мислення, високого рівня розумового розвитку і, як правило, вищої освіти (лікар, менеджер, референт, психолог, вчитель, юрист, інженер, економіст, математик, архітектор, фізик).

      Крім того, у  професійній освіті надзвичайно актуальними є проблеми професійної мотивації. Людина у своїй поведінці керується цілою гамою мотивів. Чим багатший духовний світ людини, тим більше мотивів спонукають її до активної діяльності. У ролі мотивів можуть виступати потреби, інтереси, нахили, емоції, настанови та ідеали.

                                     Мотиви вибору професії:

1.Соціальні – виражаються у прагненні приносити користь суспільству.

2.Моральні – є одними з головних. Естетичні, пізнавальні і творчі перспективи майбутньої професії оцінюються із моральних позицій.

3.Естетичні – виражаються у прагненні до естетики праці, її краси, гармонії.

4.Пізнавальні – характеризуються прагненням розширити свій світогляд, розвинути здібності, досягнути високих показників.

5.Творчі – проявляються у прагненні бути оригінальним, робити нові відкриття.

 6.Матеріальні – пов’язані з прагненням мати добре оплачувану професію і гарантію стабільного майбутнього.

7.Престижні – виражають прагнення обрати професії, які цінуються серед друзів і знайомих, дозволяють досягти привабливого становища у суспільстві, забезпечують швидке просування по службі.

8.Утилітарні – пов’язані з бажанням обрати професію, що дає змогу управляти людьми.

        Професійний інтерес – це спрямованість людини на певний вид професійної діяльності (педагогічної, художньої, медичної тощо). Він є найважливішою спонукальною силою у поповненні знань людини про відповідну галузь трудової діяльності.

        Отже, думайте, порівнюйте, зважуйте! Пам’ятайте: правильний вибір професії – це крок до щасливого життя.

Джерело: http://www.zodub.uz.ua/vydav/download/svit_profesij_mij_vymir_mij_uspix.pdf